Іван Гаврилко
Живопис
Моя художня практика — це осмислення пережитого досвіду та дослідження світу крізь призму виразних кольорів і сміливих контурів. У своїх роботах я зосереджуюся на внутрішніх станах людини, її суперечностях та почуттях, уникаючи фотографічної точності заради емоційної глибини. У своїй творчості я звертаюсь до широких людських переживань — пошуку сенсу, пам'яті та вразливості у світі, що постійно змінюється.
.jpg?locale=uk)
Artist statement
Привіт! Я Іван Гаврилко, львівський художник, ветеран російсько-української війни і досі служу в ЗСУ. Мій шлях до мистецтва був, м'яко кажучи, непрямим. До того, як взяти до рук пензель, я працював геологом, держслужбовцем у Державній службі геології та надр України, а далі - аналітиком в ІТ-компанії.
У 2014 році моє життя змінилося – я пішов у військо. Спочатку служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, а потім підписав контракт резервіста з 503-м окремим батальйоном морської піхоти, де й досі проходжу службу.
За цей час я тричі отримував поранення. І знаєте, саме під час реабілітації після другого поранення я вперше спробував малювати. Без художньої освіти, без будь-якого досвіду – просто крок за кроком, через власні спроби та помилки, я відкрив для себе живопис. Це стало для мене способом осмислити все пережите і по-новому подивитися на світ навколо.
Моя художня мова – це про виразні кольори, сміливі контури та емоції. Я не женуся за фотографічною точністю, адже мене більше цікавлять люди, їхні внутрішні світи, суперечності та почуття. У моїх роботах серйозність часто переплітається з іронією, а звичайний, на перший погляд, образ може відкрити простір для несподіваних запитань та особистих інтерпретацій.
Звісно, війна – це невід'ємна частина мого життя і досвіду, але моя творчість не обмежується лише військовою тематикою. Я прагну говорити про ширші людські переживання: пошук себе, пам'ять, вразливість, гумор і, звичайно, про потребу знаходити сенс у цьому шаленому світі, що постійно змінюється.
До речі, у 2024 році я разом зі своїм товаришем Дмитром Резвим здійснив неймовірну подорож – ми перетнули Атлантичний океан на весловому човні «Софія»! Метою цієї експедиції був збір коштів на реабілітацію військових із пораненнями обличчя.
Сьогодні я продовжую поєднувати військову службу з мистецькою практикою. Для мене живопис – це постійний пошук власної мови, де мій особистий досвід стає відправною точкою для розмови з вами, глядачами, про щось значно більше, ніж просто історія однієї людини.
У 2014 році моє життя змінилося – я пішов у військо. Спочатку служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу, а потім підписав контракт резервіста з 503-м окремим батальйоном морської піхоти, де й досі проходжу службу.
За цей час я тричі отримував поранення. І знаєте, саме під час реабілітації після другого поранення я вперше спробував малювати. Без художньої освіти, без будь-якого досвіду – просто крок за кроком, через власні спроби та помилки, я відкрив для себе живопис. Це стало для мене способом осмислити все пережите і по-новому подивитися на світ навколо.
Моя художня мова – це про виразні кольори, сміливі контури та емоції. Я не женуся за фотографічною точністю, адже мене більше цікавлять люди, їхні внутрішні світи, суперечності та почуття. У моїх роботах серйозність часто переплітається з іронією, а звичайний, на перший погляд, образ може відкрити простір для несподіваних запитань та особистих інтерпретацій.
Звісно, війна – це невід'ємна частина мого життя і досвіду, але моя творчість не обмежується лише військовою тематикою. Я прагну говорити про ширші людські переживання: пошук себе, пам'ять, вразливість, гумор і, звичайно, про потребу знаходити сенс у цьому шаленому світі, що постійно змінюється.
До речі, у 2024 році я разом зі своїм товаришем Дмитром Резвим здійснив неймовірну подорож – ми перетнули Атлантичний океан на весловому човні «Софія»! Метою цієї експедиції був збір коштів на реабілітацію військових із пораненнями обличчя.
Сьогодні я продовжую поєднувати військову службу з мистецькою практикою. Для мене живопис – це постійний пошук власної мови, де мій особистий досвід стає відправною точкою для розмови з вами, глядачами, про щось значно більше, ніж просто історія однієї людини.
Контакти